Вступ

Період 20-х - початку 30-х років XX ст. в історії вітчизняного зодчества сповнений суперечностей. сміливих пошуків, прикрих прорахунків і значних мистецьких здобутків.

Після закінчення громадянської війни наступив довгоочікуваний мир, але й в умовах "миру" нашому народові довелося пережити страшні соціальні експерименти надлюдьми - воєнний комунізм, безробіття і вічну примару голоду в містах, крайнє зубожіння та рабську працю селянстві!. НЕП із пожвавленням економіки. індустріалізацію промисловості, колективізацію сільського господарства.

По-різному бачили шляхи розвитку нової архітектури. Ідеологічний пафос, що тримався на соціальній демагогії, відкидав "на смітник історії" все мистецьке надбання людства на користь утопічних радикальних програм створення "Нового побуту" і "Загального усуспільнення".

Велику роль у пошуках шляхів розвитку архітектури відігравані конкурси й дискусії, в яких брало участь багато архітекторів, художників, літераторів. Водночас ці дискусії були ареною боротьби різних поглядів на напрями розвитку радянського зодчества.

Помітну роль на початку формування архітектури радянської доби відігравали представники "Пролеткульту", що виступали під гаслом "винятковості пролетарської культури" і відкидали культурну спадщину людства як нібито чужу і ворожу пролетаріатові, а тому й непридатну для того, щоб бути основою формування нової культури.

Вони твердили, що сучасне їм мистецтво може створити сам пролетаріат лабораторним шляхом на основі прийомів і форм промислового виробництва.

Цю платформу пролеткультівців поділяла і частина архітекторів, що займалася побудовою символічних образів, що не мали нічого спільного з формотворенням архітектурних споруд. Так архітектор Ґ. Гриншпун запроектував у 1921 ропі для Харкова житлові будинки у вигляді велетенських погрудь Маркса і Леніна. Цей проект викликав лише подив громадськості, і втілювати його в життя ніхто не збирався .