Вступ
Великопанельне житлове будівництво набуло значного поширення в 50-х роках XX ст. і відіграло важливу роль в ліквідації гострого дефіциту житла в багатьох країнах повоєнної Європи. В Україні, також було здійснено реорганізацію будівельного виробництва, забезпечено індустріальну базу для великопанельного домобудування і, починаючи з кінця 50-х років, розгорнулась забудова житлових масивів пятиповерховими будинками з мало метражними квартирами. Згодом пятиповерхові будинки були доповнені девятиповерховими; у великих містах спочатку як архітектурні акценти, а пізніше як рядова забудова зявляються великопанельні будинки на 12-16 поверхів. У колишньому СРСР діяло понад 500 домобудівних комбінатів. На кінець 80-х років частку повнозбірного великопанельного житла було доведено до 60 % від загального обєму житлового будівництва в країні, а в деяких містах великопанельне житло становить 75-90 % житлового фонду.
Після розпаду СРСР на початку 90-х років обєми великопанельного будівництва різко скоротились, без масштабної державної підтримки домобудівні підприємства опинилися за межею виживання, багато з них, як, наприклад, Львівський ДБК-1 потужністю 169 тис. м2 загальної площі на рік, взагалі припинили працювати за своїм прямим призначенням.
У середовищі архітекторів і в населення склалася думка, що у великопанельного житла немає жодних перспектив. Однак успішна діяльність відомої в Україні холдингової компанії “Київміськбуд”, яка сьогодні продовжує будувати великопанельне житло, відсутність особливих проблем з його реалізацією на первинному ринку житла, величезний дефіцит доступного за ціною житла в країні переконують, що потенційні можливості великопанельного житла ще не вичерпані. З іншого боку, негативний імідж, яким користується у населення великопанельне житло, свідчить про необхідність детального вивчення його недоліків і розроблення рекомендацій з їхнього усунення, нейтралізації чи компенсації.
Стан дослідженої проблеми. Вивченню вищезазначених проблем присвячено чимало наукових робіт, причому більшість з них опубліковано до 1991 року, за часів соціалістичної планової економіки і державної монополії на масове житлове будівництво. Відповідно, тематика цих публікацій окреслювалась питаннями архітектурно-типологічного (номенклатура і планування квартир, блок-секцій, прийоми забудови), проектно-технологічного (стандартизація, уніфікація планувальних і будівельних рішень), спрямування архітектурно-композиційними аспектами. Найвагоміший внесок у вирішення цих проблем внесли Б.Р. Рубаненко, Д.С. Меєрсон, Б.Ю. Бранденбург, Я.С. Діхтер, М.Я. Кордо, М.І. Розанов, Д.С. Тонський, А.Н. Білоконь, В. Коссаковський, А. Інозем- цева, В.А. Чистова, Д.М. Яблонський, С.Д. Капустян, Я. Вассерман, Д. Животов, Є. Іохелес,
Ю.Г. Рєпін та ін. Оскільки правильність курсу на індустріалізацію житлового будівництва не піддавалась на той час жодним сумнівам, питанням оцінки експлуатаційних якостей великопанельних будинків з боку їх мешканців належної уваги не приділялось.
Після 1991 року, із становленням ринку житла в Україні, зацікавленість проблемами великопанельного житла з боку архітекторів-науковців поступово згасла. Окремі публікації, які зрідка зявляються, стосуються питань впровадження сучасних конструктивних рішень і загальної модернізації домобудівних комбінатів, їх господарської діяльності, пошуку своєї ніші на житловому ринку країни, часто мають характер прихованої реклами. Деякі публікації присвячені питанням реконструкції великопанельного житла 60-80-х років. Як правило, всі ці публікації зустрічаються не у наукових виданнях, а у журналах і газетах, повязаних з ринком нерухомості.
Найважливішим спільним висновком із всіх цих публікацій є те, що це житло знаходить свого споживача, що воно продовжує залишатись найшвидшим типом житлового будівництва, яке може здійснюватись цілорічно і має відносно низьку собівартість. Однак ці публікації не дають відповіді на питання стосовно вагомості недоліків великопанельного житла, можливих шляхів їх усунення чи компенсації і загальних перспектив розвитку цієї сфери домобудування. В умовах централізованого розподілу державного житла і відсутності вибору з боку його отримувачів соціальні оцінки великопанельного житла були позбавлені сенсу, бо основним критерієм були техніко-економічні показники. З ліквідацією соціалістичних форм господарювання, становленням первинного і вторинного ринків житла потенційні споживачі одержали можливість проголосувати гаманцем за той чи інший тип житла. І в цьому плані соціальна оцінка великопанельного житла стає визначальною в його подальшій долі: занепаду чи відродженню з новими якостями, відповідними до потреб потенційних споживачів.