1. Загальні відомості про роботу
Перегородки (Рис. 1.1.) - це вертикальні огорожі, що не несуть навантаження. Вони спираються на міжповерхові перекриття і розділяють в будівлі суміжні приміщення. Перегородки можуть бути з цеглини, гипсобетонних плит, дрібних блоків і т.д. Заводи будівельної індустрії виготовляють великопанельні залізобетонні і гипсобетонні перегородки з поверхнею, подготовленою під фарбування або обклеювання шпалер.
Рис 1.1. ПЕРЕГОРОДКИ
а - з цеглини; б - з гипсобетонних плит
Кладку ведуть з перевязкою швів на розчинах марки не нижче 10.
Стійкість перегородок забезпечується укладанням арматури в горизонтальні шви і вертикальними штрабами, залишеними в місцях примикання до капітальних стін.
Перегородки завтовшки в чверть цеглини викладають за шаблоном з інвентарних щитів. Їх встановлюють по виску і закріплюють. Кладку ведуть усередині шаблону, укладаючи цеглину на ребро і прихиляючи їх до щитів шаблону.
Застосування шаблонів при кладці перегородок підвищує якість робіт і продуктивність праці мулярів.
Перегородки з гипсобетонних плит (рис.1.1, а) розділяють приміщення квартир або квартири між собою. Міжквартирні перегородки викладають з двох лав плит з повітряним зазором між ними 50 мм.
Перегородки з гипсобетонних плит викладають із застосуванням шаблону, що складається з двох стійкий з пересувними кронштейнами, на які укладена рейка. Перегородочні плити встановлюють щільно до рейки на одному рівні з нею. Застосування шаблонів підвищує якість кладки і продуктивність праці муляра.
2. Матеріали для даної роботи штучні камяні матеріали
1. Керамічними називаються штучні камяні матеріали, що отримуються спіканням глин та їхніх сумішей з мінеральними домішками.
2. Керамічні матеріали і вироби класифікуються за ознаками:
залежно від шпаристості:
шпаристі - з водовбиранням не більше 5 %;
щільні - з водовбиранням понад 5 %;
призначенням:
стінові матеріали - цегла і камені керамічні, стінові цегляні панелі;
- цегла і камені спеціального призначення - цегла керамічна лекальна, камені для каналізаційних споруд, цегла для дорожнього покриття;
керамічні вироби для облицювання фасадів будівель - цегла і камені керамічні, лицьові, фасадні плитки, килимова кераміка (набір тонкостінних глазурованих і неглазурованих плиток, наклеєних на паперову основу); керамічні вироби для внутрішнього облицювання - плитки для облицювання стін санітарно-технічних вузлів і приміщень із підвищеною вологістю або для підлог; покрівельні матеріали - глиняна черепиця: штампована і стрічкова, плоска і хвиляста стрічкова, S-подібна стрічкова і конькова;
керамічні труби - каналізаційні й дренажні;
керамічні санітарно-технічні вироби - ванни, литки, унітази, зливальні бачки;
керамічні кислотоупорні вироби - цегла кислототривка, плитки і труби кислототривкі;
грубі - вироби з грубої кераміки мають неоднорідну будову черепка, у якому неозброєним оком можна побачити зерна піску.
вироби з тонкої кераміки мають однорідну будову черепка, яскраве забарвлення; їх виготовляють з білої глини - каоліну;
вироби з вогнетривкої кераміки - мають однорідну будову черепка, їх готують зі спеціальної сировини: вогнетривкої глини, шамоту (порошку випаленої вогнетривкої глини), інших матеріалів.
Основною сировиною для отримання керамічних матеріалів і виробів є глини. Для поліпшення їхніх властивостей до них додають спіснені й вигоряючі домішки.
Звичайну керамічну цеглу виготовляють з легкоплавких, середньої пластичності глин, що містять 40-50 % піску. Існують два способи виробництва цегли (рис. 64):
пластичного пресування;
напівсухого пресування.
Оскільки цегла напівсухого пресування щільніша, в ній роблять пустоти (так звана пятистінна цегла). Вона має гладкі грані й значно менше дефектів ніж цегла пластичного пресування.
РИС. 2.1. ЦЕГЛА
а) пластичного пресування (1 - постіль; 2 - ложок; 3 -поперечник);
б) напівсухого пресування
Цегла напівсухого пресування має меншу морозостійкість. ЇЇ випускають у невеликій кількості через складність пресування сировини і невисоку продуктивність пресів.
5. Керамічну цеглу випускають розміром: 250x120x65 мм; рідше: 288x138x65 мм (модульна) і 250x120x88 мм (потовщена). Оскільки вага 1 цеглини не повинна перевищувати 4 кг, потовщену і модульну цеглу роблять з пустотами. Прийняті наступні назви граней цегли: великої - постіль (1); бокової довгої - ложкова (2); торцевої - тичок (поперечник) (3) -(див. рис. 2.1.).
ПОРТЛАНДЦЕМЕНТ
1. Портландцемент - гідравлічний вяжучий матеріал, отриманий подрібненням портландцементного клінкеру і невеликої кількості гіпсу (1,5-3 %).
Клінкер отримують випалом до спікання сировинної маси, що забезпечує в портландцементі переважання силікатів кальцію. Щоб уповільнити тужавлення, до нього додають гіпс. Для поліпшення деяких властивостей і зниження собівартості портландцементу допускається введення мінеральних домішок (до 15 %).
2. Основні операції при отриманні портландцементу:
приготування сировинної маси;
випал її для одержання цементного клінкеру;
його мелення разом з домішками.
Співвідношення компонентів повинно бути таким, щоб отриманий при випалі портландцементний клінкер мав наступний хімічний склад (%): СаО - 62-68; SiO2 - 18-26; АІД - 4-9; Fe3O3 - 2 6.
У природі існує осадочна гірська порода мергель, яка складається з вапняку та глини. Але частіше використовують вапняк і глину у співвідношенні (3:1). До сировинної маси вводять також коригувальні домішки.
Під час взаємодії з вологим повітрям активність портландцементу знижується, тому його оберігають від впливу вологи.
Тверднення. При змішуванні з водою частки портландцементу розчиняються, спочатку утворюючи гелеподібну суміш (жорсткий холодець), а згодом кристалізуються, надають міцності цементу, що твердне. Процес тверднення портландцементу триває місяці й роки. Проте наростання міцності з часом уповільнюється, тому якість цементу зазвичай оцінюють за міцністю, яку набирає він у перші 28 діб тверднення.
3. Корозія цементного каменю. Портландцемент - гідравлічний вяжучий матеріал, який, перебуваючи у воді, твердне, набираючи дедалі більшої міцності. Водночас якщо вода, а ще гірше -водяні розчини солей або кислот, починають просочуватися крізь цементний камінь, він поступово руйнується. Цей процес називається корозією цементного каменю. Корозія цементного каменю призводить до руйнування цементних бетонів і розчинів.
Щоб підвищити стійкість цементного каменю проти корозії, до цементу додають активні мінеральні домішки, що звязують Са(ОН)2 у нерозчинні гідросилікати.
4. Різновиди портландцементу. Для задоволення потреб сучасного будівництва в цементі промисловість на основі портландце-ментного клінкеру випускає різноманітні види портландцементу. Швидкотверднучий портландцемент (ШТЦ). Відрізняється швидким зростанням міцності у перші дні тверднення. Він буває марок: «400» і «500», що у трьохдобовий термін повинні мати межу міцності при стиску 25 і 28 МПа. Застосовують для бетонів, монолітних і збірних конструкцій з підвищеною відпускною міцністю.
Пластифікований портландцемент. Отримують, додаючи до клінкеру гідрофобні поверхово-активні речовини, наприклад, сульфітно-спиртову барду (ССБ) у кількості 0,15-0,25%. Такий цемент значно підвищує пластичність розчинних і бетонних сумішей порівняно зі звичайним портландцементом при однакових витратах води. Це дозволяє зменшити витрату портландцементу, підвищити міцність і морозостійкість бетонів і розчинів.
Білий портландцемент. Отримують з білих каолінових і чистих вапняків або крейди з мінімальним вмістом окислів заліза, марганцю і хрому. На основі білого цементу і лугостійких пігментів (сурику, ультрамарину) отримують кольорові цементи. Марки таких цементів: 300,400, 500. Ці цементи застосовують для опоряджувальних робіт.