5.4 Визначення прибудинкових територій і земель за формами власності

У зв’язку зі змінами в соціально-економічному устрою України на початку – 90-х років відбувається перерозподіл земель і іншої нерухомості. Законодавчо сформовані форми власності, користування, оренди землі, платність землекористування, реєстрація документів, що посвідчують право на землю.

З грудня 1992 року поступово впроваджуються різноманітні форми власності на міські землі як основу підвищення ефективності розвитку території.

Зміна системи землекористування в містах відбувається в результаті приватизації земель, здійснення нових планів розвитку міст або розширення їх територій.

Для раціонального використання земель при забудові території міста необхідно:

• формування земельних ділянок прибудинкових територій окремих багатоквартирних житлових будинків у житлових кварталах (мікрорайонах) існуючої і нової житлової забудови.

• раціональне використання територій існуючої й нової багатоквартирної житлової забудови;

• утримання й використання вказаних територій на основі принципів добросусідства;

• забезпечення реалізації прав громадян, яким багатоквартирний будинок належить на праві спільної власності.

При цьому визначаються юридичні, містобудівні, технічні правила планувальний механізм встановлення меж земельних ділянок у багатоквартирній забудові з відповідними обмеженнями та сервітутами на основі затвердженої містобудівної документації у відповідності з чинним законодавством і державними нормами.

Нормативною основою є державні будівельні норми України ДБН 360-92* “Містобудування, планування й забудова міських і сільських поселень” та інші державні та відомчі норми, які визначають (норми) межі територій, де існують планувальні обмеження на їх використання, а також розміри земельних ділянок, ліній та споруд інженерного обладнання територій.