1.4.2. Механічні властивості матеріалів

Будівельні матеріали і конструкції у процесі експлуатації піддаються різним зовнішнім силам – навантаженням, що викликають у них деформації і внутрішні напруження. Навантаження можуть бути: статичними (діють постійно), динамічними (прикладаються раптово і викликають сили інерції). Під діями зовнішніх сил будівельні конструкції деформуються і змінюють форму та розміри, при цьому реагують після зняття навантаження по-різному, виявляючи властивості пружності й пластичності.

Пружність – властивість матеріалу самостійно відновлювати первісну форму і розміри після припинення дії зовнішніх сил.

Пластичність – властивість матеріалу без руйнування змінювати свої розміри чи форму під дією зовнішніх сил, не руйнуючись, причому після припинення дії сили матеріал не може самостійно відновити розміри і форму.

Крихкість – здатність матеріалу руйнуватися без утворення помітних залишкових деформацій.

Дисперсність – характеристика розмірів твердих часток і крапель рідини. Багато будівельних матеріалів (гіпс, цемент, пігменти й ін.) перебувають у тонкороздрібному стані й мають велику сумарну поверхню часток. Величина, що характеризує ступінь роздрібності, називається питомою поверхнею S_уд - поверхня одиниці об'єму (см² /см³ або маси (см²/г) матеріалу.

Адгезія - властивість одного матеріалу зчіплюватися з поверхнею іншого. Адгезія двох різних матеріалів залежить від природи матеріалу, форми й стану поверхні, умов контакту тощо.

Тиксотропія - здатність пластично-в'язких сумішей оборотно відновлювати свою структуру, зруйновану механічними впливами.

Фізичний зміст тиксотропії - руйнування структурних зв'язків усередині пластичного-грузлого матеріалу, при цьому матеріал втрачає структурну міцність і перетворюється на в'язку рідину; коли закінчується механічний вплив, матеріал знову набирає структурну міцність.

Це явище використовують при віброущільненні бетонних і розчинних сумішей, при нанесенні фарбувальних складів.

Механічні властивості матеріалу характеризуються діаграмою деформацій, побудованою на підставі результатів випробування в координатах "напруга-відносна деформація" (σ-ε).

Модуль пружності визначає тангенс кута нахилу похідній dσ/dε до осі деформацій. На рис. 1.2 представлені криві σ- ε для будівельних матеріалів пружних, пластичних, крихких і еластомерів.

Скло деформується як пружний крихкий матеріал (рис. 1.2, а). Полікристалічні ізотропні матеріали (метали, кристалічні полімери й ін.) зберігають пружність при значних навантаженнях; для багатьох з них характерне пластичне руйнування, відзначене площадкою плинності В на діаграмі σ- ε (рис. 1.2, б). При крихкому руйнуванні пластичні деформації незначні (рис. 1.2, в).

Рис. 1.2 - Схема діаграм деформацій:

а) скла, б) сталі, в) бетону, г) еластоміру

Нелінійне співвідношення між напругою й деформацією деяких матеріалів проявляється при відносно невисоких напругах. Так, у матеріалів з конгломератною будовою (бетонів різного виду) воно виразно спостерігається вже при напругах, більших 0,2 межі міцності.

Пружна деформація еластомерів (каучуків) може перевищувати 100 %. Спочатку для розпрямлення ланцюгів молекул еластомеру потрібна низька напруга. В міру розпрямлення ланцюгів молекул опір подальшому деформуванню зростає, тому що збільшення деформацій викликає розрив зв'язків вже розпрямлених молекул (рис. 1.2, г).

Таким чином, діаграми деформацій дозволяють визначити модуль пружності й установити його зміну залежно від рівня напруженого стану.

Модуль пружності Е являє собою міру твердості матеріалу і пов'язує пружну деформацію і одноосьове напруження відповідно до закону Гука:

ε = σ⁄Е,

де σ – відносна деформація матеріалу, рівна відношенню абсолютної деформації Е до первісного лінійного розміру L.

σ – напруження при одноосьовому розтяганні стиску, встановлюване за формулою

σ = Р/F,

де Р –діюча сила;

F- площа поперечного перерізу матеріалу;

Модуль пружності Е за допомогою коефіцієнта Пуассона пов'язаний з іншими характеристиками матеріалу. Так, об'ємний модуль пружності (всебічного стиску) пов'язаний з модулем пружності наступною залежністю:

К = Е/[3(1-2μ)] ,

де μ – коефіцієнт Пуассона (поперечного стиску), встановлюваний за формулою

μ = - ε_x / ε_y ;

Одноосьове розтягнення ε_z викличе подовження по цій осі +ε_z і відповідно стиск у побічних напрямках – ε_x ε_{y ,} які у випадку ізотропності матеріалу є рівними.

Міцність – здатність матеріалу опиратися без руйнування внутрішнім напруженням, що виникають під впливом зовнішнього навантаження.

Міцність є основною властивістю більшості будівельних матеріалів, одним з найважливіших показників якості конструкційних матеріалів. Від значення міцності залежить величина навантаження, що може сприймати даний матеріал при заданому перетині, працюючи в конструкції. Міцність матеріалу оцінюють межею міцності R, напругою відповідно навантаженню, яке викликало напругу. Значення межі міцності деяких матеріалів наведені в табл. 1.2.

Залежно від міцності будівельні матеріали поділяють на марки. Єдина шкала марок охоплює все будівництво. Найчастіше під маркою розуміють межу міцності при стиску, тому що саме цей вид навантаження зазнають більшість конструкційних матеріалів, які працюють у спорудах.

Таблиця 1.2 – Межа міцності деяких будівельних матеріалів

Для оцінки ефективності матеріалу в будівництві використовується коефіцієнт конструктивної якості (питома міцність), що розраховується як показник міцності, віднесений до відносної густини матеріалу:

R_у = R/d,

де d – відносна густина матеріалу (див. 1.4.1), що є безрозмірною величиною.

Найбільш конструктивними й ефективними в будівництві вважаються матеріали, які мають високу міцність при малій власній густині. Далі наведені значення R_у для деяких матеріалів:

склопластик – 450/2 = 225 МПа;

сталь – 390/7,85 = 51 МПа,

важкий бетон – 40/2,4 = 16,6 МПа;

легкий бетон – 10/0,8 = 12,5 МПа;

керамічна цегла – 10/1, 8 = 5,56 МПа.

Твердість – властивість матеріалу чинити опір проникненню в нього іншого більш твердого матеріалу.

Твердість кам'яних матеріалів природного походження оцінюється за шкалою Мооса, складеною з 10 мінералів з умовним показником твердості від 1 до 10 (найм’якіший тальк – 1, найтвердіший алмаз – 10). Твердість металів, бетону, пластмас визначають вдавленням у випробуваний зразок сталевої кульки. У результаті випробувань обчислюють число твердості

НВ = Р/F,

де F – площа поверхні відбитка.

Стиранність – властивість матеріалу чинити опір стиранню.

Стиранність оцінюють втратою первісної маси зразка матеріалу, віднесеної до площі поверхні стирання:

І = (m₁ - m₂)/F,

де m₁ і m₂ - маса зразка до і після стирання.

Зазначена властивість є одним з основних показників якості матеріалів, що застосовуються для дорожнього будівництва, влаштування підлог, сходів, тощо.

Ударна в'язкість – властивість матеріалу чинити опір ударним навантаженням. Даний вид навантаження, на відміну від розглянутих вище, має короткочасний, миттєвий характер. Характеристикою цієї властивості є робота, витрачена на руйнування стандартного зразка, віднесена до одиниці його об'єму:

А_уд = m (1 + 2 + 3 +…+ n)/V·10 ,

де m – маса вантажу копра, кг;

V – об'єм зразка, см³;

(1+2+3+…+n) – шлях, пройдений вантажем копра для руйнування зразка.

Знос – властивість матеріалу чинити опір одночасному впливу зношуючих і ударних навантажень. Показником зносу служить втрата маси зразка матеріалу у % від початкової.

Довговічність – властивість виробу зберігати працездатність до граничного стану з необхідними перервами на ремонт. Граничний стан визначають руйнуванням виробу, вимогами безпеки або виходячи з економічних міркувань.

Надійність –загальна властивість, що характеризує прояв всіх інших властивостей виробу в процесі експлуатації. Надійність включає: довговічність, безвідмовність, ремонтопридатність і збережливість.