Короткий зміст теми

1.Розглянемо найважливіші особливості усної форми спілкування. Усна форма спілкування відрізняється від писемної насамперед матеріальною формою реалізації: вона витворюється мовним апаратом людини і сприймається на слух. Усне мовлення характеризується ще й такою особливістю, як непідготовленість, спонтанність. Переважно спілкування навіть у діловій сфері здійснюється як непідготовлений акт.

Мало уваги приділяється усній формі висловлювання, зокрема пошукам нових його форм. Звідси й виникає в нашому усному мовленні стільки готових синтаксичних конструкцій. Сюди належать форми вітання, прощання, поздоровлення тощо. Загалом побутові діалоги містять дуже багато готових “штампів”, але оскільки вони полегшують і спрощують нам процес спілкування, ми цієї їх“штампованості” не помічаємо.

Усне мовлення характеризується надлишковою інформативністю.

Додаткова інформація усного мовлення міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне - в обсттавинах живого спілкування мовців. Часом пауза в розмові несе в собі більше інформації, ніж усе висловлене попередньо ( скажімо, пауза перед відповіддю на поставлене запитання).

Таким чином, “штампованість” нашого мовлення - деяка лексична його обмеженість - значною мірою компенсується обставинами спілкування.

Надлишковість усього мовлення проявляється в тому, що в наших репліках слів уживається значно більше, ніж це потрібно для висловлювання думки. Цими словами є займенники, вказівні частки, прислівники, які повторюють уже назване іншими - повнозначними- частинами мови (ось, от, так; такий, якись, певний; таким чином, отже, так от та ін.).

Надлишковість усного спілкування проявляється і в наявності багатьох поворотів.

2. Обставини, за яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед ним розмова з одним співрозмовником, з кількома - і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову, якщо людина сидить перед нами - і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін.

Тому усне ділове спілкування залежно від кількості співрозмовників і завдань поділяють на публічне і приватне.

3. А.П. Коваль у своїй книжці “Культура ділового спілкування“ пропонує такі найзагальніші вимоги до усного мовлення культурної людини:

- ясність у формуванні думки;

- логічність, смислову точність, звідси - небагатослівність мовлення;

- відповідність між змістом мовлення і мовними засобами;

- відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

- співмірність мовних засобів і стилю викладу (одностильність уживання одиниць мовлення);

- укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів;

- різноманітність мовних засобів (багатство лексики);

- самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях; у побудові висловлювання;

- ефективність мовлення; красномовство ( з урахуванням доречності й доцільності їх);

- милозвучність, виразність, дикції, відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення - з другого.

Дейл Карнегі у своїй книжці “ Как заво?в?вать друзей...” звертає увагу на культуру спілкування, яка містить - правила мовленневого етикету.

Етикет - це зовнішній прояв внутрішньої дисципліни людей, їх прагнення до порядку й порядності. Тактовна людина, починаючи розмову, завжди спробує зясувати, чи зацікавить співрозмовника те, що вона збирається йому розповісти, чи не буде йому нудно, чи має він час і настрій її вислухати... Отже, ввічливість - це зовнішні прояви внутрішніх якостей людини; але це найчастіше не індивідуальні, а загальноприйняті прояви. Існують різні сторони ввічливості. Вони мають свої імена: коректність - підкреслено офіційна, чисто службова і дещо сухувата, холодна ввічливість; шанобливість - поштивість - ввічливість, яка підкреслює повагу до людини; любязність - прагнення бути приємним і корисним; делікатність - ввічливість у поєднанні з особливою мякістю й тонким розумінням внутрішнього стану та настрою інших людей. І найважливіше правило ввічливості, яке діє в усьому світі однаково, - усміхатись! Усмішка - засіб встановлення добрих стосунків між людьми.

Найважливішими складниками поняття “ділове спілкування” - це встановлення контакту, вміння розмовляти й слухати. Встановлення контакту починається з привертання уваги співрозмовника.

У службовій обстановці діє ціла низка звертань: на імя, якщо люди одного віку, давно й добре знають одне одного; на імя та по-батькові - коли люди різного віку, коли ситуація стає більш офіційною; на прізвище з обовязковим пане, добродію чи друже, товаришу: на імя з обовязковим пане (пані, панно) - у строгій, офіційній ситуації. Звертання лише на прізвище широко вживається при зустрічі людей старшого покоління, до молодих, які є учнями, студентами тощо.

Таким чином, у людини з високою мовною культурою завжди знайдеться з чого вибрати ввічливу форму звертання для встановлення контакту й продовження спілкування. Основні вимоги до спілкування є такі:

1. Намагайтесь, щоб після розмови з вами люди були задоволені й переконані, що їх визнають; не чекайте на якісь особливі події, щоб висловити свої визнання; намагайтесь похвалити людину за кожну дрібницю, за невеликі успіхи в роботі; не починайте розмову з критики, а з похвали. Розмовляйте спокійно і витримано.

2. Усміхайтесь.

3. Щиро цікавтесь іншими людьми.

4. Памятайте, що імя людини - це найважливіший, найсолодший для нього звук на будь-якій мові.

5. Будьте гарним, уважним слухачем. Заохочуйте інших говорити про себе.

6. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

7. Викликайте у вашого співрозмовника усвідомлення його значення і робіть це щиро.

8. Єдиний спосіб одержати перемогу в суперечці - це ухилитись від неї.

9. Проявляйте повагу до думки вашого співрозмовника. Ніколи не говоріть людині, що вона не має рації.

10. Якщо ви не маєте рації, визнайте це швидко і рішуче.

11. Із початку розмови дотримуйтесь дружного тону.

12. Нехай більшу частину часу говорить ваш співрозмовник.

13. Щиро старайтесь дивитись на речі з точки зору вашого співрозмовника.

14. Ставтесь співчутливо до думок і бажань інших.

15. Ніколи прямо не вказуйте на помилки інших. Спочатку поговоріть про власні помилки, а потім уже критикуйте свого співрозмовника.

16. Давайте людям можливість врятувати свій престиж.

17. Створюйте людям гарну репутацію, яку вони будуть старатися виправдати.

18. Застосовуйте заохочення. Створюйте враження, що помилки, які ви хотіли б бачити виправленими, легко виправити; робіть так, щоб те, до чого ви спонукаєте людей, здавалось не важким.

19. Добивайтесь, щоб люди були раді зробити те, що ви пропонуєте.

20. Не потрібно чіплятися.

21. Не старайтеся перевиховати свого товариша.

22. Не критикуйте.

23. Висловлюйте один одному щиру вдячність.

24. Будьте уважні один до одного.