Короткий зміст теми

1. Будь-яке висловлювання покликане виконувати певні комунікативні завдання, функції. Найголовнішими з них є спілкування, повідомлення, вплив на адресата, до якого звертається мовець.

Функція спілкування - основна функція мови, одна зі сторін комунікативної функції, яка полягає у взаємному обміні висловлювання членів мовного колективу. Їй так чи інакше підпорядковані всі інші функції: експресивна, мислетворча, естетична, номінативна, культуроносна та ін. Прикладом спілкування можуть бути: листування, діалогічне мовлення, дискусії.

Функція повідомлення - друга сторона комунікативної функції, яка полягає в передачі певного логічного змісту, наприклад: текст оголошення, текст підручника (повідомлення певного обсягу відомостей).

Функція впливу полягає у реалізації висловлювання волевиявлення мовця, повідомлення висловлювання виразно, емоційно. Наприклад, виступ перед слухачами.

2. Сучасна українська мова характеризується розвинутою системою функціонування стилів. Функціональним стилем називається сукупність мовних засобів, зумовлених змістом, функцією і цілеспрямованістю висловлювання. Залежно від того, яка функція мови переважає (повідомлення, спілкування чи вплив), виділяються функціональні стилі: книжні (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний) і розмовні (розмовно-літературний і розмовно-побутовий). Кожний стиль характеризується особливостями на всіх рівнях мови, але визначальними є лексика і синтаксична організація висловлювання.

3. Функціонально-стилістичний розподіл лексики сучасної української мови звязаний зі сферою вживання слова; залежно від сфери вживання можна виділити дві групи слів: 1) лексика стилістично-нейтральна, або міжстильова, і 2) лексика стилістично забарвлена, що ділиться на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну (літературно-розмовну, розмовно-побутову) лексику. Просторічна лексика примикає до розмовної лексики, але знаходиться за межами літературної мови.

Слова можуть не тільки називати предмети, явища дійсності й виражати відношення до цих явищ, давати їм оцінку, тому слово може бути експресивно й емоційно забарвленим.Емоційно-експресивне забарвлення слова виявляється при зіставленні його зі словами нейтральними: пор. їсти - жерти, умерти - здохнути, обличчя - пика, іти - лізти. Сфера вживання слів, які мають емоційно-експресивне забарвлення, обмежена.

До міжстильової лексики належать слова, що однаково вільно вживаються в усіх функціональних стилях. Ці слова виконують номінативну функцію, але не мають оцінного значення. Вони називають конкретні предмети, явища, абстрактні поняття: будинок, ліс, день, поганий, великий, бігти, жити та ін. Така лексика є основою словникового фонду мови.

4. Кожен із різновидів книжних стилів (науковий, діловий, публіцистичний) володіє своєю лексичною системою, але основу всіх стилів складає міжстильова лексика. Науковий і діловий стилі позбавлені експресивності, характеризуються деякими подібними рисами - бажанням точності, конкретності, лаконізму, обєктивності викладу. Ці риси визначають специфіку вживання міжстильової лексики в науковому й діловому стлях: слова використовуються в їх прямому, загальноприйнятому значенні; у діловому стилі не допускається вживання слів у переносному значенні. Для наукового й ділового стилів не характерне й використання елементів інших стилів: слів розмовних, діалектних, жаргонних і т.п.

Лексика наукового стилю - відносно замкнута система. Однією зі специфічних рис цієї системи є вживання слів із абстрактним значенням. У лексичній системі наукового стилю можна виділити так звану загальнонаукову лексику: абстракція, аргументація, класифікація, систематизація, обєкт, реакція та ін. До особливостей лексики наукового стилю належить наявність термінів. Термін - це слово або словосполучення, що вживається для точної назви спеціальних понять у галузі виробництва, науки, мистецтва. Термін характеризується точністю і спрямуванням до однозначності. Основна функція терміну - дефініційна, тобто визначальна.

Діловий стиль має кілька різновидів: офіційно-діловий, канцелярсько-діловий, юридичний, дипломатичний.

Діловий стиль - найбільш замкнутий з усіх функціональних стилів мовлення. Головні його риси - точність, лаконічність, конкретність, абсолютна недопустимість слів емоційно забарвлених, уживання слів тільки в прямому значенні.

Основні лексичні групи ділового стилю: назва ділових паперів - заява, інструкція, пояснювальна записка, довідка, клопотання та ін.; назви документів - паспорт, диплом, свідоцтво та ін.; ділова й виробничо-технічна термінологія - постачання, медперсонал, спецодяг, фінвідділ, прийом та ін.; номенклатурні назви (різних установ, посадових осіб тощо) - генеральна дирекція, міністерство, директор, інженер, інспектор та ін.; для позначення номенклатурних найменувань у сучасному стилі широко використовуються абревіатури - КБ (конструкторське бюро), УКБ (управління капітального будівиництва) та ін.

Основна функція публіцистичного стиолю - це функція впливу; головною рисою публіцистики є політична гострота, громадянськість, полемічне напруження. Публіцистична лексика неоднорідна.

Найбільш поширені й характерні для сучасного періодичного друку є групи слів: суспільно-політична лексика - авангард, демократія, капіталізм, політика, свобода та ін.; слова з експресивним забарвленням, книжності, пілнесення, патетичності - гуманність, творення, людство, відплата та ін.

Художній стиль - найбільший і найпотужніший стиль української мови. Він містить у міру потреби зі стилістичною метою елементи інших функціональних стилів.

Художній стиль використовують у творчій діяльності, літературі, різних видах мистецтва, культурі, освіті.

Основне його призначення - впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття й волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Основними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження тощо.

Художньому стилю характерні такі мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак - Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилпідійма. Т.Шевченко); емоційно-експресивна лексика, різні види синонімів. антонімів, омонімів, фразеологізмів; використання зі стилістичною метою історизмів, діалектизмів, просторічних елементів.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічні твори, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту. Від творчої особистості письменника, його ідейно-естетичної концепції, світобачення залежить образна система, архітектоніка твору, нахил до вибору й організації тих чи інших мовних засобів, внутрішня художня трансформація їх у тексті. Так формується індивідуальний стиль письменника, що збагачує не тільки художній стиль, але й літературну мову в цілому.

На фоні міжстильової лексики лексика розмовного стилю виділяється деякою зниженістю; пор.: продати (нейтр.) і збути, спустити (розм.). У більшості випадків розмовна лексика має синонімічні відповідники - слова нейтрального стилю. Однією з розрізнювальних рис розмовної лексики є її конкретність - означення конкретних предметів, дій, особливостей: дідусь, картопля, плести, плестися, сильно (дуже), страшно (дуже) та ін.

Усередині розмовної лексики можна виділити деякі тематичні пласти; розмовно-літературну лексику (слова, характерні для напівофіційного спілкування) - заочник, читалка, електричка та ін.

Окремі слова в розмовному стилі виконують не тільки номінативну функцію, але й вносять додаткову емоційно-експресивну оцінку; позитивну: ласкаву - голівонька, донечка; зменшувальну - берізка, капелюшок; розчулення - корівонька, синочок; негативну - бурчати, пустодзвін.

Розмовна лексика, хоч і характеризується зниженим стилістичним забарвленням, належить до літературної мови. До розмовної мови приєднується, але знаходиться за межами літературної мови лексика просторічна. Вона володіє ще більш зниженим забарвленням і завжди експресивна. У просторічній лексиці виділяється власне просторічна лексика (сачок, хамити) і грубо просторічна лексика (млямля, барахло, манатки).