Хочу бути хліборобом

Хліб... Яке коротке слово. Всього чотири літери, а скільки в ньому тепла, тієї всемогутньої енергії, що робить розум ясним, а тіло людини міцним, витривалим.

Із хлібом повязано так багато у нашому житті, що цей необхідний продукт харчування став символом праці й миру. Однією з найпочесніших вважають професію, повязану з вирощуванням хліба.

Яке щастя бути хліборобом, сіяти зерно у щедру землю, прикрашати її. Я теж хочу бути хліборобом, бо щиро люблю рідну землю, її безмежжя, велич і красу. Той, хто крокує цією нелегкою стежкою в житті, на мою думку, найщасливіший у світі. Він повсякчас дарує людям радість.

(Із дит. твору)

У першому абзаці даного роздуму висловлюється думка, яка доводиться (теза).

Другий абзац містить аргументи (доведення).

Третій абзац - це висновки.

Розрізняють роздум-доведення, роздум-пояснення, роздум-ствердження, роздум-спростування тощо.

Роздуми-доведення - це монологічні висловлювання, які мають за мету довести правдивість чи неправдивість головного ствердження (тези) тексту. Роздуми-доведення будуються за такою схемою: експозиція (підведення до питання) - питання - відповідь на питання (теза) - доведення тези (аргументи) - висновки, наприклад:

1). Деякі батьки вважають, що, заставляючи дітей сидіти за партами із шестирічного віку, ми відбираємо у них дитинство.

2). Чи мають вони рацію?

3). Ні, не мають, звичайно.

4). Справа в тому, що шестирічки не прощаються з дитинством, вони набувають розумне дитинство. Спостерігаючи за шестирічками, я переконався, що дитинство - це не просто віковий пеіод, коли дитині хочеться погратися, поскакати, побігати, покататися... Шестирічну дитину вісімдесятих років уже не втішиш тільки подарунком. Навчи його читати казку, навчи пізнавати світ - він зрадіє, що доторкнувся до свого майбутнього.

4). Природа дитини не змінилася, змінилося наше життя. І дитина розвивається й удосконалюється в нових умовах сучаного життя. Одним із результатів цих змін є те, що шестирічкам захотілося вчитися читати, писати, рахувати, тобто дорослішати, засвоювати складніші форми людської діяльності і бути від цього щасливим...

5). Пророчими стали слова Н.М.Карчаулі, яка ще двадцять років тому проводила експеримент із навчанням шестирічок грамоти і початків математики в умовах дитячого садка: “Щоб шестирічки мали справжнє дитинство, їх треба вчити”.

(Ш.Амонашвілі)

Проаналізувавши текст роздуму, бачимо, що першимй абзац - експозиція, другий - питання, третій - відповідь, четвертий і пятий - аргументація (доведення) тези, а останній абзац є висновком, який витікає з доказів.

Зміст тези в тексті зрозумілий (Ні, не мають, звичайно), і питання виникають лише у звязку з тим, наскільки правильне це твердження. Доведення його правдивості і є основною частиною тексту-доведення.

Після тези у тексті-доведенні завжди можна поставити питання “Чому?”.

У роздумі-поясненні немає потреби доводити правдивість чи неправдивість тези, тому що наперед відомо, що головне підтвердження тексту правдиве. Основне завдання пояснення полягає у розкритті змісту тези.

При створенні текстів-роздумів указаних видів потрібно спиратися на такі правила:

1. Доведення і пояснення будуються за однією схемою: експозиція - запитання - відповідь на запитання (теза) - доведення тези-висновку.

2. Після тези в доведенні природнім є запитання “чому?”, після тези в поясненні питання “чому?” є недоречним.

3. Після тези в поясненнях використовуються переважно слова і сполучення слів типу: виявилося...; справа у тому, що...; ось, чому...; ось, наприклад...; про що свідчать такі факти, як ...”; як вияснилося... У тексті-доведенні такі слова і сполучення слів зразу ж після тези не вживаються.

4. Схема роздуму-доведення і роздуму-пояснення на практиці досить часто реалізуються у скороченому вигляді: іноді опускається питання, часто відсутні висновки, нерідко відсутня експозиція. У всіх цих випадках їхній пропуск пояснюється тим, що роздум є зрозумілим і без пропущенних компонентів “ідеального” роздуму, тому що всі ці пропущені компоненти легко додумуються.

Відомі твори-роздуми, повязані з життєвим досвідом людини, про вчинки людей на основі особистих спостережень і вражень, на суспільно-політичну, морально-етичну й патріотичну теми тощо.

Твір-роздум удосконалює логічне мислення, вчить обстоювати істину, спростовувати хибні твердження, сприяє формуванню міцних переконань і активної життєвої позиції, розширює кругозір.

5. Діалог є одним з найпоширеніших видів усного мовлення і найприроднішою формою мовленнєвого спілкування.

Діалог - це розмова двох осіб. Кожний із співрозмовників почергово виступає то мовцем, то слухачем.

Висловлювання співрозмовників називаються репліками. Репліки можуть складатися з одного або декількох речень, а іноді з цілого тексту. Такі репліки називаються репліки-монологи.

Репліки поділяються на стимулюючі (репліки-стимули), реагуючі (репліки-реакції) і реактивно-стимулююючі репліки. Наприклад:

- Доброго ранку, Вітольде Карповичу! (Репліка-стимул).

- Моє шанування, Віро Іллівно! Вітаю вас, Вадиме Корнійовичу! (Репліка-реакція).

- Куди йдете? (Стимулююча репліка).

- Їду у службове відрядження. А ви? (Реактивно-стимулююча репліка)

- У нас туристична поїздка. ( Реактивна репліка).

Одиницею діалогічного мовлення є діалогічна єдність. Діалогічна єдність - це одна або декілька реплік, які обєднані єдиним змістом. Наприклад, у даному вище діалозі є три діалогічні єдності:

1. - Доброго ранку, Вітольде Карповичу!

- Моє шанування, Віро Іллівно! Вітаю вас, Вадиме Корнійовичу!

2. - Куди йдете?

- Їду у службове відрядження.

3. - А ви?

- У нас туристична поїздка.

Репліки, речення, слова - це вербальні (словесні) засоби комунікації. Невербальними засобами комунікації є інтонація, жести, міміка та ін., які, як і вербальні засоби комунікації, мають велике значення при діалогуванні. Слід сказати, що інтонація, жести, міміка, паузи і ситуація створюють додатковий план діалогування. Якщо невербальні засоби комунікації є додатковими засобами виразності мовлення, то основний зміст розмови передається вербальними (лексико-синтаксичними) засобами.

Часто репліки діалогу короткі за будовою, вони складаються з 1-2 слів, тобто вони є еліптичними. Еліпс - це пропуск якого-небудь члена (або членів) речення, що можна визначити з контексту.

- Ти був учора в бібліотеці?

- Ні. (Ні, не був. Або: Не був) - це еліптичні речення, які збігаються з еліптичними репліками. Репліка “Ні, я вчора не був у бібліотеці” не характерна діалогічному мовленню. Хоч і такою репліка також може бути, але тоді мовець має бажання особливо наголосити на одному зі слів репліки, спрямованої до співрозмовника. Причому ця репліка буде промовлена особливо емоційно. У такому випадку доречними є жести та міміка, а також своєрідна інтонація.

У діалогічному мовленні зустрічаються також репліки, які у своєиму складі містять декілька речень, створюючи таким чином монолог. Ці репліки будемо називати реплікми-монологами, наприклад:

- Про що ви, Максиме Петровичу?

- Та про одного знайомого свого, схожого на Сократа.

- Теж філософа?

- Ні, лікаря, дуже талановитого лікаря, якого не засліпила оманлива гонитва за славою. А міг би вже бути і професором. Та, жаль, залишився він у тіні, в неславі й варварській підозрі. Познайомився я з ним у свій трагедійний час - тяжко захворіла моя любов - моя вірна дружина. Поклали її під ніж, потім зашили і вже по секрету передали, щоб я чекав найгіршого, бо поки що медицина безсила. У безнадії кинувся тоді по всіх усюдах, і недоля чи доля привела мене у селище недалеко Дніпра, де над травами чаклував молодий, але вже сивоголовий лікар Величко. Оглянув він мою дружину... Й гарно-гарно посміхнувся... Вилікував він своїм зіллям мою дружину, вилікував і десятки приречених людей, а заздрісники весь час обтинають йому крила - і досі ходить він у шарлатанах від медицини, у знахарях, ворожбитах, хоч все його життя - це трави й хворі, хворі й трави... (М.Стельмах) -(Репліка-монолог).

2. Трилог - це розмова трьох осіб.

Полілог - це розмова декількох осіб (більше, як трьох). Полілог характерний для групи співрозмовників, кожний з яких підкидає в розмову свої репліки. Можна виділити дві форми полілогу: одна складається із взаємозумовлених, звязаних реплік, друга складається з реплік, промовлених у безпорядку і звернених до одного адресата. Першу форму полілогу можна зустріти в диспутах, дискусіях, при обговоренні питань, коли одна репліка зумовлюється іншою, є відповіддю на питання і т.п. Друга форма характерна для великих аудиторій, для мас людей, які неорганізовано, в стані збудження викрикують окремі репліки. Такий полілог часто використовується у сценах, які відображають мітинги, демонстрації тощо.