Короткий зміст теми

За кількістю учасників використовуються такі формули мовлення, як монолог, діалог, трилог і полілог.

1. Монологічне мовлення - це письмове або усне висловлювання однієї людини з метою повідомлення, впливу або стимулювання до дії, це розгорнене мовлення, звернене до себе або до інших, яке підпорядковане одній темі, має певні задум і композицію. Монолог готують завчасно: підбирають матеріал і будують відповідно до складеного плану. Монолог мало залежить від ситуацій та умов, він не підтримується і не керується питаннями чи зауваженнями співрозмовників. Монологічне мовлення вважають складнішим від діалогічного. Хоч із цим твердженням згодні не всі науковці, які досліджують усне мовлення. Діалогічне мовлення і порівняльна характеристика монологічного і діалогічного мовлення вимагають детального, досконалого дослідження українськими мовознавцями.

2. Вибір способу викладу монологу визначається комунікативною метою висловлювання. Якщо потрібно що-небудь описати (явище, портрет, предмет тощо), вибирається такий тип мовлення як опис. Якщо необхідно розказати про певну подію, епізод, факт суспільного життя або історії, використовується розповідь. Коли ж треба що-небудь довести, відстояти ту чи іншу точку зору, пояснити якийсь процес чи явище, вибирають відповідний тип мовлення - роздум.

3. Опис - це звязний текст, який дає словесне зображення основних ознак предмета, явища, особи в усній чи письмовій формі. Найбільш характерною ознакою опису є те, що в ньому речення перебувають у відношеннях одночасовості (перелічуються існуючі на момент описування ознаки, дії, стану тощо). Темами для описів можуть бути речі, тварини, портрет, інтерєр, пейзаж, людина, внутрішні її переживання, відтворення подій тощо.

Розглянемо приклад опису природи:

Увесь небокрай горів дивним палахкотінням. Сонце сідало, немов розпечений кулястий дирижабль. Ось воно черкнулось обрію, занурилось за темну лінію виднокола, потім - увійшло за край землі, а затим червоний диск блиснув над обрієм і зник. Хоч небо все ще палахкотіло, жита й пшениці купались у тому багряному сплескові, і молоді, не затужавілі колоски одсвічувались червоною міддю (Г.Тютюнник).

Описи можуть бути виконані в науковому, художньому і діловому стилях.

В описах наукового і ділового стилю ознаки предмета розкриваються точно, логічно, послідовно. Для прикладу візьмемо науковий опис:

Незабудка - від родини шорстколистих. Багато- або однорічні трави з суцільними довгастими листками. Квіти правильні, блакитні, рідше білуваті або блідо-рожеві, зібрані в завиток. Плід складається з чотирьох трикутно-яйцевидних блискучих горішків. Відомо 40 видів. В Україні зустрічається 19 видів. Найпоширеніші: незабудка лісова з блакисними, часом блідо-рожевими квітками. Деякі незабудки декоративні.

Науковий опис позбавлений емоційності та образності, як і діловий. Для ділового опису характерний виклад відповідно до перевірених фактів, до обєктивної дійсності. Наприклад:

Загубилася трирічна дівчинка. Звати Оля. Одягнена в біле платячко у червону клітинку. На голові - біла панама. На лівій руці невелика родима пляма. Хто знає, де знаходиться дівчинка, просимо повідомити...

Художній опис теж правдиво відображає предмет, але в яскравій, образній формі, на основі особистих вражень автора. Розглянемо приклад:

Незабудка... Яке ласкаве імя! Заслужила. Квітка ця з пятьма пелюстками, синіми-синіми, ніжнішими від неба, а в самій середині - жовте серденько. Незабудки не вигоряють, не відцвітають, не тьмяніють на гарячому літньому сонечку. Цвітіння квітки, маленької, як нігтик дитини, мяке, чисте, довірливе. Подивишся - і не забудеш. У квітці незабудки ніби поєднані разом і краса, і простота, і вічність. Якщо б (припустимо на мить) на землі не було ніяких інших квітів, крім цієї, ми все одно знали б, дивлячись на незабудки, як чудово виглядають квіти.

Опис здебільшого складається з трьох частин: у першій передається загальне уявлення від описуваного предмета, тварин, тощо (назва предмета і його призначення); у другій дається опис частин, деталей, говориться про окремі ознаки (матеріал, форму, розмір, колір); в третій робляться висновки.

4. Розповідь - це звязний текст, усний чи письмовий, який передає повідомлення його автора переважно про якусь важиву подію. Речення в розповіді перебувають у відношенні послідовності.

Зміст розповіді виражається у формі минулого або (з метою художнього осучаснення минулої події) теперішнього часу. Розповідь складіється з трьох частин: завязки, кульмінації та розвязки. Завязка - епізод, яким починається розвиток сюжету і від якого залежить розвиток наступних подій. Кульмінація - момент піднесення, напруження у розвитку дії. Розвязка - заключна дія, що виступає як результат розвитку подій.

Для прикладу розглянемо таку розповідь:

Батько з сином збирають сіно. Батько на гарбі, син долі. Стоячи на копиці, син з великим зусиллям вириває вилами з-під ніг лише невеличкі жмутки сіна. Держак в його руках гнеться підковою. Раптом - трісь!

- Тату!

- А що там таке? - обізвався старий зверху.

- Дивіться, - вигукнув син, витираючи піт, - дивіться, тату, який я сильний... - додав він, показуючи поламаного держака.

- Ні, сину, - відповів батько,- ти не сильний, а дурний.

(Н. тв.)

Аналізуючи дану розповідь, увага зосереджується на тому, що: а) в основу розповіді покладено життєвий випадок; б) виклад матеріалу викликає певний інтерес; в) у будові чітко виділяються три частини: завязка (батько з сином збирають сіно); кульмінація (ломиться держак); розвязка (думка батька про розум сина); г) усі вчинки вмотивовані, причини дій пояснені; ґ) у тексті немає зайвого слова; д) сам випадок висвітлений із достатньою повнотою; е) зміст переконливий, показана ситуація вірогідна.

Відомі такі розповіді: - про враження від картини, - на основі поданого сюжету, - на основі побаченого або почутого тощо.

Розповіді на основі почутого властиві такі компоненти:

1. Вступ:

а) за яких обставин почута розповідь;

б) хто розповідав;

в) стисла характеристика оповідача.

2. Основна частина:

а) враження від почутого.

3. Закінчення:

а) враження від почутого;

б) власне бажання.

Нерідко розповідь обєднує низку джерел - конкретний випадок із життя на основі власного досвіду, побачене й почуте. Ось зразок такої розповіді: